RU
Все новости

Насправді в мене ніколи не було Донецька… Я нарешті зрозуміла, чому любила його

Анна Хрипункова… Года три назад мы бы написали просто: известный донецкий журналист Анна Хрипункова. Сейчас вынуждены уточнять – переселенка из Донецка, которая проживает в Киеве. Анна в Facebook поделилась своими нынешними ощущениями Донецка. Подаем материал языком оригинала:

Ніхто. Взагалі ніхто, жодна людина не знала, що насправді в мене ніколи не було Донецька. Моє місто складалося з безлічі спогадів, і поділялося на «квартали», створені власне мною. От був, наприклад, угорсько-турецький. З одного боку вулиці Кірова – кафе, схоже на угорські будиночки, з другого – вислизаючий провулок, схожий на щось зі Стамбулу. Чим більше я подорожувала світом, тим більше я бачила у Донецьку відголоски закордонних проявів моєї радості або захоплення.

В мене була маленька донецька Прага, шматок Амстердаму, 500 грамів Берліну. З одного з закутків Постишева передавав привіт Краков, а з другого – Варшава. В одній багатоповерхівці на Ленінському мені світило вікно зі Стокгольму.

А там, де я працювала востаннє – на Павших [Комунарів]– був провал у часі. Я йшла на перерві за кефіром і думала, що от-от провалюся на 50 років тому. І тут буде ще старе місто – те, що народилося на цих вулицях.

Так от цього не знав ніхто. Бо смішно було б сказати, що на Ленінському проспекті ти бачиш такій собі привіт від Карлсона. В Донецьку усі знали, де шукати божевільню, порадили б їхати прямо туди.

А зараз я читаю книжку Олени Стяжкіної «Мовою бога», і мені раптом під дих б’є оце: «Піввулиці як Париж, половина як Мармарис, там, у глухому куті, біля політехнічних гуртожитків, раптом виринав Ліверпуль і пам,ятник Бітлам, а трохи далі, через перехрестя, виростав будинок, що звався Гауді».

Це про Донецьк, схожий на туриста, який повернувся додому й усюди вішає магнітики. Звідки вона це знає? Як?

Я саме зараз, вчитавшись в оці слова, зрозуміла нарешті, чому любила його. Бо там було усе моє –- те, що я любила по усьому світу. І місто ввібрало в себе найпрекрасніше – від вікна до вулиць міст, де я була щаслива.

Я залишила не одне місто, а цілу колекцію. І нової я зараз не збираю. Нове місто я буду любити інакше. А про «Мову бога» я напишу ще, здається, багато чого.

Мы обновили правила сбора и хранения персональных данных

Нажимая накнопку «Принять» или продолжая пользоваться сайтом, вы соглашаетесь с обновленными правилами политики конфиденциальности и даете разрешение на использование файлов cookie.

Принять