RU
Все новости

Римма Філь: "Нам є, ким пишатися і з кого брати приклад"

Про перспективи культурного і духовного розвитку в Донецькій області напередодні святкування 1025-річчя хрещення Русі ми поговорили з начальником управління інформаційної політики та з питань преси Донецької облдержадміністрації, головою постійної комісії обласної ради з питань культури, духовності та підтримки засобів інформації Риммою Філь.

– Риммо Едуардівно, духовність – поняття широке. А що для Вас воно означає?
– Духовність – це, перш за все, слідування загальнолюдським цінностям, прописаним у будь-якій ортодоксальній релігії – будь то християнство, мусульманство, іудаїзм. Біблійні заповіді Моїсею були дані тисячі років тому, але для нас вони і сьогодні є духовним орієнтиром: не убий, не вкради, шануй батька і матір. Більше того, сьогодні ці цінності особливо важливі, оскільки багато орієнтирів втрачено. Викрадення інтелектуальної власності, бюджетних коштів, хоч і є злочином, на жаль, стали нормою.
Раніше у дітей були чіткі ціннісні орієнтири, поділ на "добре" і "погане". В основу роботи всієї державної системи освіти була покладена ідеологія. Класичним віршиком Маяковського "Крихітка син до батька прийшов ..." формувалися поняття добра, відповідальності, любові до праці. Павло Корчагін вважався справжнім героєм.
На жаль, ми зруйнували старі орієнтири, а нових не створили. Єдине, що залишилося, – релігійні морально-етичні цінності. І це природно, оскільки загальнолюдські цінності закладаються на рівні сім'ї. Ми всі хочемо, щоб наші діти поважали батьків, були дбайливими, чуйними. Із цих основ і починається формування духовності.

– Однак для того, щоб духовність розвивати, необхідно спочатку визначитися з метою і засобами її досягнення…
– Ми поки на самому початку шляху. Яка глобальна мета розвитку духовності? – Створення здорового суспільства, в якому поважають літніх людей, права людини дотримуються, а дітям любов до ближнього прищеплюють "і сім'я, і школа". До цієї мети і потрібно прагнути. А способи її досягнення можуть бути різними. Найважливіше – це єдинонаправленість, тобто реалізація найрізноманітніших проектів, спрямованих на досягнення однієї мети – оздоровлення суспільства.
Наприклад, реалізація в Донецькій області проекту "Кришталеве серце" – це крок до духовності, адже проект цей покликаний знайти і показати звичайних людей, прекрасних душею і своїми помислами.
Обладнати театр пандусом для того, щоб виставу могли відвідати інваліди, – це теж крок до оздоровлення суспільства, до духовності. Не допускати, щоб люди на джипах займали місця для інвалідів, виділені біля супермаркетів, – теж крок до духовності.
Узагалі, ставлення до людей з обмеженими можливостями – дуже точний індикатор духовного розвитку суспільства. Наприклад, я під час однієї з перших поїздок за кордон пережила справжній інтелектуальний шок: побачила пару – хлопця і дівчину, які їхали на інвалідних візках, скріплених карабіном, і трималися за руки. У нас я такого не бачила ніколи. І не тому, що в Україні мало людей, прикутих до інвалідного візка, а тому, що вони замкнені у своїх чотирьох стінах і приречені на самотність і неприйняття суспільством. Дівчину в інвалідному візку можуть не пустити до нічного клубу чи кафе. Такі випадки були, і свідчать вони про те, що наше суспільство поки не можна назвати ні здоровим, ні духовним. Тож зробити нам потрібно ще дуже багато.

– Комісія, яку Ви очолюєте, орієнтована на духовність, культуру і ЗМІ. Як ці поняття пов'язані між собою?
– Ну, напевне, в роботі постійної комісії первинна таки духовність, бо це стратегічна мета. А для її досягнення необхідні й розвиток культури, і допомога ЗМІ.
Разом із тим, я не є противником мас-культури, і не вважаю, що реалізовувати потрібно тільки якісь елітарні культурологічні проекти. Усе повинно відповідати потребам суспільства. Але можна йти двома шляхами: можна прагнути підвищити культурний потенціал суспільства, а можна опуститися до рівня тваринних інстинктів. На жаль, і заклади культури, і ЗМІ сьогодні частіше обирають другий шлях: опускаються до рівня мас-культури, бульварності, замість того, щоб акцентувати увагу нехай навіть на невеликих, але освітніх проектах.
Хоча у кожного з нас є право вибору. Адже замість того, щоб говорити, що у нас на телебаченні засилля чорнухи і політичних шоу, схожих на базар, можна просто перемкнути кнопку на телевізійному пульті. Перестати дивитися низькопробні передачі й тим самим висловити своє ставлення до них.

– Але тоді телевізор доведеться взагалі викинути.
– Звичайно, але проблема бездуховності вирішується не цим. А свідомим вибором. Можна і в Інтернеті знайти "брудний" сайт, а можна віддати перевагу чомусь хорошому, доброму, вічному. У тому ж "Фейсбуці" у багатьох священослужителів сьогодні вже є акаунти.
А ще, замість того, щоб дивитися черговий, позбавлений смаку фільм, можна піти до храму і долучитися до зовсім іншого життя – якщо ви зустрінете хорошого, справжнього священика. Потрібно тільки не скаржитися, а шукати. Той, хто хоче, шукає шляхи. Хто не хоче – шукає причини. Я розумію, що не всі священики відповідають вимогам, які ми до них пред'являємо. Але будь-яка віра – це вже крок уперед. Тому що у кожної релігії є свої культурологічні програми. Люди, які близькі до релігії, ніколи не вчинять аморальних вчинків, бо це суперечить їхнім переконанням. Духовні цінності – основа православ'я. Тому священики беруть участь і в святкуванні Дня захисту дітей, і в різних благодійних акціях.
Коли ми під егідою губернатора Донецької області проводили акцію – збирали гроші для дитячого онкогематологічного відділення – разом з нами з коробочками для збору грошей ходили і священики. І діти зі співочої школи, одягнені в янголят. І я більше ніж впевнена, що із цих дітей не виростуть хами і бездушні люди.
Але щоб змінити ситуація в цілому, ми повинні діяти спільно, а істинність духовних цінностей доводити своїми вчинками і справами.

– А як готується Донецька область відзначити 1025-річчя Хрещення Русі?
– Святкування 1025-річчя Хрещення Русі цього року, безперечно, стане однією з головних подій і в Україні, і в Донецькій області. Тим більше, що підготовка до нього ведеться під егідою Президента. Природно, на Донеччині основним місцем святкування стане Святогірська лавра. Це наша духовна перлина, куди приїжджають прочани з усіх куточків православного світу – з Росії та зарубіжжя. Тут буде організовано та проведено цілий комплекс заходів.
Але в цілому свято хрещення Русі – це лише привід, щоб подивитися на себе з боку – згадати свої витоки, згадати про те, що поширення християнства на Русі почалося з української землі, з Києва, згадати про єдність наших духовних цінностей і об'єднатися.
До речі, в останні роки прагнення людей до об'єднання все частіше втілюється в конкретних проектах і акціях. Причому ця тенденція спостерігається і в західних, і в східних регіонах України. Це різні флеш-моби з писанками, рушниками.
Яку ще ідеологію можна придумати, щоб об'єднати захід, схід, північ, південь? Звичаї предків, які зрозумілі кожній людині, загальнолюдські цінності. Усе більше людей втягується у цей процес. І це, напевне, найголовніше. Коли дитина розписує писанку, хтось купує її на аукціоні, а гроші направляються на лікування хворих дітей – це якраз і є вищим проявом єдності нашого суспільства.

– А що найбільше, на Вашу думку, заважає розвитку духовності?
– Найбільша проблема – це безвір'я в широкому сенсі цього слова. Ми перестали вірити у себе, у власні сили, у щось хороше. Наше суспільство стало дуже песимістичним.

– Але ж є й інша проблема, не менш серйозна – повальне фарисейство. Багато хто просто прикриваються християнськими цінностями, обвішують свої кабінети іконами, а в житті керуються зовсім іншими принципами. Як бути із цим?
– Безумовно, існуючу систему потрібно ламати. Наведу простий приклад: до дня Святого Миколая в Донецьку було проведено збір коштів для надання допомоги хворим дітям. В акції взяли участь багато людей. Але хтось пожертвував 200 гривень – для середньостатистичного українця це дуже велика сума, а хтось із VIP-персон – всього 20 гривень з усвідомленням виконаного обов'язку.
Почати можна хоча б із цього. Адже добрі вчинки не відбуваються самі собою. Цьому треба навчати. Чиновників і багатих людей – у першу чергу. Якщо раніше у розподілі багатства дотримувався принцип десятини, зараз про необхідність жертвування частини своїх доходів майже ніхто не замислюється. Цьому теж треба вчити, і бажано на конкретних прикладах.
Я пам'ятаю, як Рінат Ахметов, відкриваючи свій благодійний фонд, сказав: "Я звик допомагати і вважаю, що добро має бути з тихим голосом". Ця фраза мені запам'яталася. Але якщо все робити негласно, про це ніхто не дізнається. А в Україні сьогодні благодійність потрібно не просто підтримувати. Її треба заохочувати, пропагувати.
Тому про добрі вчинки необхідно говорити на весь голос. Не заради вихваляння, а для того, щоб й інших навчити робити так само. До вирішення системної проблеми потрібно і підходити системно. Тільки таким чином можна прищепити суспільству систему загальнолюдських цінностей.
Але при цьому починати потрібно із себе. Ми занадто багато вимагаємо від інших і абсолютно не вимагаємо від себе. Ми не маємо права засуджувати чи давати якісь поради священослужителям, але ми можемо вибрати храм, в якому нам комфортно. І одного разу прийшовши в цей храм, повертатися туди знову і знову. Ось це і називається почати із себе – маленькими кроками рухатися вперед.

– А які проекти своїми силами можна реалізувати в Донецькій області?
– Ми не можемо обмежувати свободу слова, закривати якісь "жовті" ЗМІ. Але, у той же час, ми повинні забезпечити дотримання прав людей, які не хочуть бруду. А для цього ми можемо показувати різні сторони життя: не тільки злочини-покарання, але й досягнення в мистецтві, культурі, маленькі подвиги звичайних людей. Тим більше, що інформаційних приводів для цього більш ніж достатньо.
Ми можемо ставити красиві високоякісні театральні постановки, знімати чудові фільми. Найсвіжіший приклад – телевізійний фільм донецьких журналістів Тетяни Орел і Євгена Ясенова "Недоторканні" про історичні будівлі Донецька, кожен камінь яких – "на вагу золота". Такі проекти дозволяють розвивати духовність на тактичному рівні. Людині, яка знає своє коріння, знає будинок, в якому жив її дід чи прадід, знає історію свого краю, долучитися до загальнолюдських і духовних цінностей набагато простіше, ніж людині "без роду і племені".
Саме тому я б дуже хотіла, щоб у донецьких школах викладали історію рідного краю. Нам є ким пишатися і з кого брати приклад – починаючи з Джона Юза, Сергія Прокоф'єва і Анатолія Солов'яненка і закінчуючи Сергієм Бубкою та Юлією Подкопаєвою.
І особливо приємно, що в культурному відродженні Донецького регіону беруть активну участь провідні підприємства, промислові містоутворюючі гіганти. Яскравим прикладом такого незвичного для нас, але правильного підходу, є концерн "Енерго", де ставиться мета не тільки заробити прибуток і досягти стійкого фінансового добробуту. У концерні цілі масштабніші – дати своїм співробітникам і гідну зарплату, і міцну моральну основу.
Тому, приміром, і ДМЗ, і шахтоуправління «Покровське» будують храми, підтримують монастирі, займаються благодійністю.
Ось це і є державно-церковне співробітництво. Перефразовуючи фразу Людовика XIV, який колись сказав: "Держава – це я", до теми нашої розмови, я скажу – будемо ми з чистими помислами – буде і наша країна чистішою і красивішою.
А почати із себе потрібно всім. І ми це поступово робимо. Розуміємо, що якщо жити за принципом "наша хата скраю", нічого не зміниться на краще. І тому з кожним роком набирає обертів обласний конкурс міні-проектів. Суть полягає в тому, що обласна рада дає міні-гранти для ремонту дитячих садків, бібліотек, благоустрою територій за умови, що люди самі проводитимуть роботи. І це теж прояв духовності.

– Скільки, на Вашу думку, необхідно часу для кардинальної зміни ситуації у сфері духовного розвитку?
– Я оптиміст, тому вірю, що ми рухаємося у правильному напрямку. Якісні ЗМІ не вмирають. Їм важко, але вони існують і мають свою аудиторію читачів. Хороші театральні постановки проходять з аншлагами. Людей, які не просто дотримуються церковних обрядів, а роблять це щиро і цілеспрямовано, стає все більше.
Звичайно, про все суспільство говорити складно, тому не можна точно сказати, скільки часу займе процес його оздоровлення – 10 років чи три покоління. Але в тому, що це відбудеться – я особисто не сумніваюся.

Валентин ХОРОШУН.
 

Мы обновили правила сбора и хранения персональных данных

Нажимая накнопку «Принять» или продолжая пользоваться сайтом, вы соглашаетесь с обновленными правилами политики конфиденциальности и даете разрешение на использование файлов cookie.

Принять